240-я стрелковая дивизия

Почётные наименования:
«Киевская»
«Днепровская»
Войска:
сухопутные
Род войск:
пехота
Сформирована:
декабрь 1941
Расформирована (преобразована):
1945
Боевой путь
1941: Киевская операция
1942: Болховская наступательная операция
1943: Воронежско-Харьковская наступательная операция
Воронежско-Касторненская наступательная операция
1943: Харьковская наступательная операция
1943: Харьковская оборонительная операция
1943: Белгородско-Харьковская наступательная операция
Белгородско-Богодуховская наступательная операция
1943: Черниговско-Полтавская наступательная операция
Сумско-Прилукская наступательная операция
1943: Киевская наступательная операция
1943: Киевская оборонительная операция
1944: Днепровско-Карпатская наступательная операция
Житомирско-Бердичевская наступательная операция
Корсунь-Шевченковская наступательная операция
Уманско-Ботошанская наступательная операция
1944: Ясско-Кишинёвская наступательная операция
Ясско-Фокшанская наступательная операция
1944: Дебреценская наступательная операция
1944—1945: Будапештская наступательная операция
Ньиредьхаза-Мишкольцкая наступательная операция
1945: Западно-Карпатская наступательная операция
Плешевец-Брезновская наступательная операция
1945: Братиславско-Брновская наступательная операция
1945: Пражская наступательная операция
Оломоуцкая наступательная операция
240-я стрелковая дивизия, войсковое соединение вооружённых сил СССР, принимавшее участие в Великой Отечественной войне.

Дивизия формировалась весной 1941 года в КОВО как 240-я моторизованная дивизия.

В действующей армии во время ВОВ с 22.06.1941 по 06.08.1941 как 240-я моторизованная дивизия и с 18.01.1942 по 09.05.1945 как 240-я стрелковая дивизия

На 22.06.1941 дислоцировалась в Каменец-Подольском, имея в составе 112 лёгких и учебных танков. В этот же день выступила пешим маршем из Каменец-Подольского двумя колоннами: главные силы направлялись в район Снятын, а 836-й мотострелковый полк, поступивший в резерв армии, в Станислав. К 16 часам 30 минутам 22.06.1941 полки дивизии вышли к переправам через Збруч. К утру 23.06.1941 вышла на рубеж Грембочек, Новоселка и только к утру 24.06.1941 дивизия в основном прибыла в район Снятын, Волчковцы, Ясенев-Польны. Штаб дивизии расположился в Снятыне. В то же время 836-й мотострелковый полк к исходу 25.06.1941 прибыл в Тысменицу, где располагался штаб 12-й армии, и приступил к охране района, составляя резерв командарма, но уже 27.06.1941 выступил походом из Тысменицы в Городенка, затем на соединение с корпусом в Залещики, где подразделение должно было обеспечить переправы через Днестр в этом районе. Встречным курсом по параллельному маршруту из района Снятын на Коломыю направлялся 842-й мотострелковый полк с задачей «обеспечить направления на Городенка и Заблотув.». С 02.07.1941 года дивизия отводится за Днестр и 03.07.1941 дивизия (без одного полка, прикрывавшего переправу в районе Студеница) сосредоточилась в лесу у населённого пункта Должок (в 5 километрах западнее Каменец-Подольского), после ещё одного перехода, также без полка 04.07.1941 сосредоточилась в Дунаевцах и практически сразу приступила к новому маршу из Дунаевцев в Жмеринку, куда прибыла 08.07.1941, начитывая 9847 человек в составе. Погрузившись в эшелоны, переброшена под Бердичев, где 11.07.1941 первыми подразделениями вступила в бои участке Великие Нижгурцы, Хажин. К середине июля 1941 дивизия оказалась разделённой на три части: первая часть, в том числе пеший 145-й танковый полк (танки, бывшие в составе полка были отправлены ранее), действовал в составе 18-й армии и так и не убыл из её состава до конца июля 1941, моторизованная часть дивизии, в том числе разведбат, участвовали в боях за Бердичев и Казатин. Так, на начало августа 1941 эта часть, располагая тридцатью 45-мм пушками, восемью 76,2-мм дивизионными пушками, пятью 122-мм гаубицами образца 1938 года, четырьмя 152-мм гаубицами образца 1938 года, четырьмя 37-мм зенитными пушками, держала оборону на линии Краснополка — Собковки. С 03 по 10.08.1941 ведёт бои в окружении в районе села Подвысокое, урочища Зеленая Брама, Копенковатое, остатки дивизии прорываются из окружения, командир дивизии был взят в плен, бежал из него. Небольшой отряд дивизии действовал в июле 1941 на фастовском направлении.

Неизвестно, сколько бойцов и материальной части дивизии смогло эвакуироваться с Украины в течение августа 1941 года, тем не менее, дивизия не расформировывается, а переформировывается в Купянске с августа 1941 года в стрелковую, фактически личным составом комплектуясь заново.

Директивой Ставки ВГК № 151363 отправлена на Брянский фронт, прибыла в январе 1942 года не полностью вооружённой, и втянулась в частные наступательные бои в районе Мценска, повторяющиеся всю зиму и весну 1942 года. Так, в частности с 16.02.1942 наступает с рубежа Большое Скрипино-Большое Лыково в 15 километрах юго-восточнее Мценска с целью обхода его с юго-запада. На 16.03.1942 занимала рубеж Миново — 2-е Бабенково. В июне-июле 1942 года, в связи с общим наступлнием вражеских войск с боями отступает за Дон севернее Воронежа, ведёт там бои до октября 1942 неподалёку от станции Графское, с сентября 1942 поддерживаемая 85-м гвардейским миномётным полком, затем была передислоцирована в район Тербунов, где вела оборону до января 1943 года.

На январь 1943 года составляет совместно со 167-й стрелковой дивизией, 80-й танковой бригадой и 14-м танковым батальоном ударную группу 38-й армии, занявшей исходные рубежи для наступления в ходе Воронежско-Касторненской операции в районе от Козинки до Озерки (северо-западнее Воронежа). С 26.01.1943 перешла в наступление, овладела посёлком Козинка и городом Землянском, участвовала в окружении вражеской группировки в районе Касторное, 12.02.1943 нанеся удар с севера, западнее Горшечного, почти полностью уничтожила арьергардную так называемую, группу Бёкемана

В ходе боёв вышла на подступы к Сумам, в марте 1943 ведёт бои в ходе контрудара вражеских войск, к концу марта 1943 стабилизировав линию фронта восточнее Сум, сформировав южный фас Курской дуги и находится там в обороне до августа 1943 года.

В августе 1943 года перешла в наступление в ходе Сумско-Прилукской операции, наступает, в частности, через Ромненский район

24.09.1943 дивизия передовыми частями вышла к Днепру в районе села Лютеж (25 километров севернее Киева), попытка с ходу форсировать Днепр успеха не имела. Однако в ночь на 27.09.1943 передовые части дивизии форсировали Днепр, положив начало Лютежскому плацдарму, с которого в ноябре 1943 развернулось наступление на Киев. В ходе переправы дивизию поддерживал в частности 201-й миномётный полк и 492-й миномётный полк. В первый день в течение двадцати часов небольшая группа бойцов 842-го стрелкового полка дивизии удерживала плацдарм. К 30.09.1943 дивизия перебросила на плацдарм два полка с полевой артиллерией и части полка тяжёлых миномётов, с этого времени в течение октября 1943 вела тяжелейшие бои за расширение плацдарма.

С 03.11.1943, участвуя в Киевской наступательной операции, наносила удар в направлении Детский санаторий, Сырец, с исходной позиции на дороге Киев — Лютеж, имея соседом слева 180-ю стрелковую дивизию, справа 136-ю стрелковую дивизию, к 05.11.1943 пробилась в Киев, ведёт бои непосредственно в городе

В конце декабря 1943 года перешла в наступление в ходе Житомирско-Бердичевской операции, на 27.12.1943 ведёт бои у села Новоселица (Попельнянский район Житомирская область), 29.12.1943 частью сил освобождает Сквиры. На 05.01.1944 дивизия занимала позиции на крайнем правом фланге армии в районе Буденовки, имея соседом слева батальоны 1-й Чехословацкой стрелковой, оттуда же возобновила наступление, форсировала Горный Тикич, вышла на подступы к Умани, 25-26.01.1944 ведёт ожесточённые бои у населённого пункта Цыбулиев, но была отброшена обратно от Умани.

С 05.03.1944 принимает участие в Уманско-Ботошанской операуии, форсирует Южный Буг, на 20.03.1944 ведёт бои у села Дашев (Ильинецкий район Винницкой области), форсирует Днестр, на 28.03.1944 дивизия развернулась вдоль правого берега Днестра на рубеже южнее Старой Ушицы, Липковцы и отражала попытки мелких групп противника переправиться через реку в районе Старая Ушица и западнее этого пункта. Затем продвигалась в направлении Хотина, продолжила наступление форсировав Прут и Серет.

На 19.08.1944, начало Ясско-Кишинёвской операции, ведёт бои западнее города Камарникуль (Румыния). Приблизительно на этих же рубежах ведёт бои до октября 1944 года, так 21.09.1944 ведёт бои на подступах к населенному пункту Кирлибаба.

06.10.1944 перешла в наступление в ходе Дебреценской операции, вышла на подступы к городу Сигет, 17-18.10.1944 ведёт бои за город Сигет, принимает участие в его освобождении, продолжила наступлене в направлении Чопа, с 29.10.1944 наступает в ходе Будапештской операции иза района южнее Чопа, прорывает оборону противника, 07.11.1944 форсирует реку Тиса, закрепилась на правом берегу, на протяжении 2 суток ведёт тяжёлые бои, штурмом овладела населенным пунктом Такта-Кинез, 30.11.1944 частью сил принимает участие в освобождении города Сиксо, 17.12.1944 ведёт бои за населённый пункт Бечкехаза (Чехословакия) и только к февралю 1945 вышла в район Брезно. 20.02.1945 ведёт бои за населённые пункты Дубрава, Зелобудза (Чехословакия), с тяжёлыми боями вышла к Зволену, ведёт долгие бои под ним, 14.03.1945 принимает участие в его освобождении.

С 25.03.1945 наступает в ходе Братиславско-Брновской операции в общем направлении на Тренчин, продвигается вперёд с тяжёлыми боями, 26.04.1945 участвовала в освобождении города Тренчин, затем продолжила наступление на северо-запад, на Тулин. С этого рубежа с мая 1945 года наступает на Оломоуц с юга, где и закончила войну

Расформирована летом 1945 года.

https://ru.wikipedia.org/wiki/240-я_стрелковая_дивизия

Корсунь-Шевченківська битва. Погляд майже через 70 років.

Лютий 15, 2013 - 15:16 | Ярослав Нищик

24 січня 1944 року почався наступ 1-го та 2-го Українських фронтів з метою знищення Канівського виступу німецьких військ. Цей виступ загрожував флангам вищеназваних фронтів. В радянській історіографії ця наступальна операція отримала назву Корсунь-Шевченківська операція, а в німецькій літературі "Битва під Черкасами". Свого часу ця операція подавалася радянськими мемуаристами як визначна перемога радянської армії, проте це не зовсім так. Особливо не відповідають цьому гічні епітети: "Сталінград на Дніпрі" та "Канни на Дніпрі".

З радянського боку в битві приймали участь 27, 40, 52, 53 армії,  4 та 5 гвардійських армій, 2, 5 та 6 танкові армії. Протистояли їм сили 11 та 42 армійських корпусів. Під Уманню стояв резерв із 10 дивізій, серед яких 3 танкові.

22 січня 2-ий Український фронт маршала Конєва перейшов у наступ в загальному напрямкові Кам"янка-Шпола-Звенигородка, а 24 січня їм назустріч вирушили війська 1-го Українського фронту генерала армії Ватутіна в загальному напрямкові Тараща-Звенигородка. 28 січня танкові армії двох фронтів з"єдналися біля Звенигородки, замкнувши кільце оточення. Внаслідок першої частини операції було звільнено міста Канів, Миронівка, Богуслав, Шполу та Смілу, за яку точилися особливо кровопролитні бої. Залишили місто німецькі війська лише під загрозою повного оточення 29 січня, ще не знаючи що на 70 кілометрів західніше замкнулося кільце великого "котла".

В оточення потрапили іноземні формування СС - танкова дивізія "Вікінг" та моторизована дивізія "Валонія". Саме так, були і такі формування в складі німецької армії. Зокрема до дивізії "Вікінг" входили норвежці, датчани, фіни, шведи, а дивізія "Валонія" складалася з голландців, бельгійців, фламанців, які добровільно пішли служити до складу військ СС. Власне не німці складали більше половини особового складу оточених, серед яких були окремі батальйони української поліції, жандарми, та велика частина німецьких тилових частин.

Командування оточеними поклали на генерала Штеммермана, командира 42-го армійського корпусу. Манштейн, на якого поклали завдання прориву кільця оточення ззовні, найбільше боявся що радянські війська підуть в 95 кілометровий розрив німецького фронту в загальному напрямі на Румунію, проте радянське командування вирішило знищити оточене німецьке угрупування.

В перших числах лютого почався наступ радянських військ з метою знищення оточених з кількох напрямів: Стеблева, Городища, Сміли. Натомість на допомогу оточеним із загальним напрямом удару на Лисянку вирушила танкова група генерала Хубе.

Битва відома героїчною обороною села Квітки, коли жителі села прийшли на допомогу воїнам 86-го стрілецького полк. 5 днів вони відбивали  атаки німецьких військ. Принаймні так говорить радянська історична наука. Забуваючи що село знаходиться зовсім не на напрямі основного удару німецьких військ. Очевидно що це була типова операція призову до лав радянської армії, яка проводилась в кожному населеному пунктові Правобережної України, коли чоловіки із щойно звільненого села, неозброєні та необмундировані, гинули при звільненні наступного населеного пункту. Така ж ситуація була в ході Умансько-Ботошанської операції, коли чоловіки із сіл Лукашівка та Шабастівка Монастирищенського району фактично всі полягли при звільненні села Княжа Криниця. В числі 7 вцілілих був і мій дід, який вижив і завершив війну офіцером.

Оточені прориваються на захід, частини скупчились в селі Шендерівка, з якого пробують прорватися до військ генерала Хубе. В ніч з 16 на 17 лютого німецькі війська розпочали вирішальний прорив, під час якого загинув генерал Штеммерман.

Радянська преса оголосила, що 17 лютого героїчним ударом військ генерала Богданова та кавалерійських підрозділів оточене угрупування знищено, до полону потрапили понад 30 тисяч німецьких солдат. Хто нездався до полону - той був вбитий, а прорватися зуміли лише невеликі групи німецькиз солдат. Проте я дозволю собі непогодитися з такими переможними реляціями і висловлю свою думку з приводу кількох протиріч в німецькій та радянській історіографії та мемуарах.

Радянські мемуари відзначають що змусили йти на прорив з Шендерівки німців безперервні авіаційні нальоти нічних бомбардувальників У-2 на село Шендерівка, де було неймовірне скупчення німецьких військ. Проте кожен хто знає тактико-технічні характеристики цих літаків, розуміє що тихохідний учбово-транспортний літак важко назвати серйозним бомбардувальником, адже бомбування здійснювалося 5-10 кілограмовими бомбами. А відбити авіаналіт такого літака можна було із звичайної стрілецької зброї. Недарма німці називали ці літака "швейна машинка" або "рус фанер". Беручи до уваги "величезне скупчення військ", про яке часто згадують радянські мемуаристи, ці літаки навіть не змогли б наблизитись до скупчення військ. Це не беручи до уваги зенітні засоби, насиченість якими німецьких військ була набагато вищою ніж радянських.

Не витримує жодної критики і версія про прорив з оточення лише механізованої колони танків та бронетранспортерів, яка вивозила генералітет.Якщо була саме така дія, то чому генерал Шемерман, керуючий оточеним угрупуванням, опинився в зовсім іншому місці поля бою, де й загинув. Очевидно що з оточення прорвалися великі сили оточених, які не піддалися паніці, та змогли ярами та долинами річок вийти до своїх військ. Загалом реальною називають цифру про 30 тисяч німецьких військових, які вирвалися з оточення.

Радянська історіографія називає дані про 2-3 тисячі вцілілих, які були вивезені з оточення на літаках, забуваючи що в кільці оточення не було аеродромів,  а сісти важкий транспортний літак аж ніяк не міг на поле, яким так важко було пересуватися навіть танкам. Навіть припаси оточеним скидалися без посадки,  а безпосередньо в польоті в болото з невеликої висоти.

Ну і цифри втрат німецьких військ, які наводить радянська історіографія більш ніж шокуючі. Невже і справді так важко оперувати реальними фактами. Так говорять про більш ніж 800 знищених літаків (саме стільки літаків знаходилось в німецькій армії групи "Південь", невелика частина якої потрапила в оточення). Тобто було знищено всі (!!!) німецькі літаки на більш ніж 600 кілометровій ділянці фронту.

1213 танків також знищено або захоплено, тобто третину всіх танків, які були в німецьких військах на Східному фронті. Чи не завелика насиченість танками 80-ти тисячного угрупування, яке знаходилось в зовсім невигідному становищі для наступу (адже саме для цього німці і використовували танки). Очевидно що до переліку танків потрапили бронетранспортери з кулеметним озброєнням, які використовувались для перевезень піхотних підрозділів.

1710 гармат теж потрапили до рук радянських військ або ж були знищені, як і 586 мінометів (хоча кількість мінометів була незрівняно вищою ніж кількість гармат в німецьких військах, як і в радянських в цей час). 110 САУ, 13 448 автомашин. Тут просто треба порахувати кількість обслуговуючих цих бойових машин. 800 літаків це щонайменше 800 пілотів, 800 техніків та 800 зброярів, разом 2400 тільки в Люфтваффе. 1213 танків це 4842 танкісти та кілька тисяч техніків: отже щонайменше 6 тисяч в танкових підрозділах. 1710 гармат та 586 мінометів це 9 тисяч артелеристів та мінометників, 500 чоловік обслуги САУ та 13500 водіїв. Все разом це 22 тисячі спеціалістів лише вузьких спеціальностей. А хто ж тоді служив в піхотних та тиловиз підрозділах? Відомо що лише в штабних структурах служило понад 10 відсотків особового складу, де вони теж невідомо.

Реальною є оцінка сучасних дослідників, які говорять про 257 літаків, з яких 30 транспортних, 250 танків та самохідних гармат, 700 гармат та мінометів, 5000 автомобілів.

Серед поширюваних міфів є і міф про героїчний танк лейтенанта Фадіна, який при підтримці 30 піхотинців 6 днів стримував наступаючі частини 16-ї танкової дивізії, знищивши за цей час 3 танки(серд яких "Тигр"), колону з машин та бронетранспортерів, збив літак та знищив німецького генерала з групою офіцерів супроводу, а також більше 100 солдат. Це при тому, що радянські піхотинці за відсутності саперних лопаток навіть не змогли окопатися. За офіціними даними 16-а танкова дивізія за 20 днів лютого втратила 90 чоловік загиблими та 50 зниклими безвісти. Виходить що один танк знищив більше німецькиз солдат в наступаючій дивізії ніж решта військ 1-го Українського фронту. І жодної нагороди. Якось не дуже схоже на правду. І це не рахуючи путаницю з датами та місцем подій.

Самі радянські науковці постійно обходили втрати радянських військ в цій операції, а склали вони 149600 чоловік, що втричі більше втрат німецьких віськ в оточенні та при деблокаді оточених. Саме час сказати радянським воєнначальникам: "Вар, поверни мені мої легіони". Проте і радянська пісенька говорить "Мы за ценой не постоим". Так і тут - не важливо якою ціною, головне зробити.

http://kropyva.ck.ua/content/korsun-she … z-70-rok-v